В Україні знову порушили питання про можливе поширення обов’язкового військового обов’язку та мобілізації на жінок. Відповідні пропозиції сформульовані у двох окремих петиціях, які мають спільну ідею — переглянути нинішню модель розподілу військового обов’язку між чоловіками та жінками.
Мобілізація жінок нарівні з чоловіками
Перша петиція пропонує встановити для жінок військовий облік та можливість обов’язкового призову під час мобілізації на умовах, максимально наближених до правил для чоловіків.
Серед запропонованих заходів:
- запровадження обов’язкового військового обліку жінок відповідного віку;
- законодавче закріплення можливості та обов’язковості їхнього призову під час мобілізації;
- застосування однакових критеріїв щодо віку, стану здоров’я та інших умов;
- забезпечення військової підготовки жінок;
- пропорційний розподіл обов’язку із захисту держави незалежно від статі.
Після запровадження такої моделі жінки відповідних категорій фактично мали б виконувати військовий обов’язок за тими самими базовими правилами, що й чоловіки. Водночас конкретні умови призову, відстрочки, підготовки та проходження служби потребували б окремого законодавчого врегулювання.
Запровадження військового обов’язку для жінок, які не мають дітей
Друга петиція має більш вузький підхід. Її автор пропонує поширити військовий обов’язок насамперед на працездатних жінок, які не мають дітей, залишивши винятки для осіб із медичними або іншими передбаченими законом підставами.
«Держава справедливо надає особливий захист жінкам, які виховують дітей, адже вони виконують надзвичайно важливу місію — народження, виховання та забезпечення майбутнього України. Саме тому вони повинні й надалі мати відповідні гарантії та захист. Однак існує окрема категорія громадян — жінки, які не мають дітей. На сьогодні вони не підлягають загальній мобілізації, не несуть такого ж військового обов’язку, як чоловіки, і при цьому не виконують обов’язків, пов’язаних із доглядом та вихованням дітей, які держава обґрунтовано враховує при наданні пільг.»
Чи означає це автоматичну мобілізацію жінок
Ні. Це принципово важливий момент. Петиція сама по собі не змінює правила мобілізації і не означає, що жінок почнуть призивати. Для цього необхідні законодавчі зміни, ухвалені у встановленому порядку.
Питання військового обов’язку регулює Закон України «Про військовий обов’язок і військову службу». Чинна редакція передбачає, що окремі категорії жінок можуть перебувати на військовому обліку але при цьому вони не стають автоматично суб’єктом примусової мобілізації лише через факт перебування на обліку. Закон передбачає добровільний порядок призову жінок у воєнний час.
Для реалізації пропозицій, викладених у петиціях, недостатньо рішення Кабінету Міністрів або самого факту появи петиції. Потрібні зміни до законодавства, які визначатимуть:
- кого саме можуть мобілізувати;
- вікові межі;
- критерії придатності за станом здоров’я;
- порядок військового обліку;
- умови відстрочки;
- порядок військової підготовки;
- правила проходження служби;
- особливості застосування норм щодо материнства та догляду за дітьми.
Саме ці положення визначатимуть, чи йдеться про реальну рівність військового обов’язку, чи лише про розширення кола осіб, які можуть бути залучені до оборони держави.
Аргумент про рівність має дві сторони
Прихильники запропонованих змін апелюють насамперед до принципу рівності громадян перед законом. Стаття 65 Конституції України встановлює обов’язок громадян захищати незалежність і територіальну цілісність держави.
З цієї позиції аргумент петицій полягає в тому, що тривала війна створює значне навантаження на військовозобов’язаних чоловіків, тоді як жінки переважно не підлягають примусовому призову. Автори ініціатив вважають, що в умовах затяжної війни такий розподіл обов’язків потребує перегляду.
«Забезпечити справедливий та пропорційний розподіл обов’язку щодо захисту держави між громадянами незалежно від статі» — саме такий принцип запропоновано закріпити в першій петиції.
Однак юридична рівність не обов’язково означає механічно однакові правила для всіх. Чинне законодавство вже передбачає винятки, пов’язані з охороною материнства та дитинства. Тому у разі підготовки законодавчих змін законодавцю доведеться визначити межі такої рівності та перелік обґрунтованих винятків.
